Татьяна Позднякова — новое, малоизвестное имя в поэтических кругах Белокуракинщины.

Около 300 написанных стихов, совсем немного рассказов. Всего два напечатанных поэтических сборника: «О прошлом и настоящем…» и «ЛИРИКА», изредка газетные публикации поэзии и прозы.

Считает, что количество изданных книг не столь важно, главное писать с душой и для души.

В ее поэтических строках — любовь к природе, маме, детям, попытка переосмыслить свое существо и смысл настоящего и будущего, надежда сделать жизнь добрее и радостней. Иногда печаль, боль, но вопреки всему — огромная, без краев, сила любви.

В 2006 году, с рассказом «СНЕЖИНКИ» стала победителем конкурса «Лучшая история о любви» ко Дню святого Валентина, который проводила редакция республиканской газеты «ТОВАРИЩ»

* * *

Чому так сумно, гірко чом мені?
Це мабуть осінь додає мені печалю
Вже відлетіли в вирій журавлі
А я ще чую клекіт їх прощальний.
Сумні чомусь складаються вірші
І сон не йде холодними ночами
Нестерпно сумно й гірко на душі
Ще й дощ осінній додає печалю.
Ця пізня осінь… вже не золота,
Змішалося з землею буре листя
Згасає осінь та й на зиму поверта
І розсипа в гаю калинове намисто.
Чому ж так сумно серцю мойому
Це може доля додає мені печалю
Вже розгубила осінь вроду золоту
І догоря останніми свічами.

* * *

Осінь листям замітає всі дороги
тане ранок в золотій імлі,
всі мої печалі і тривоги
відлетіли, наче в вирій журавлі.
Літа бабиного чути ще відлуння
хоч вже памороззю вкрилося рілля
де-не-де летить останнє павутиння
зачіпляючись за голе та сухе гілля.
Серце млосно завмирає в грудях
ця хвилююча осіння круговерть!
Осінь прийде ще, та вже ції не буде,
обривається струна й летить світ шкереберть.

Дощ

Дощ, дощ, дощ…
Мелодія Баха і кава…
За вікнами зранку дощ,
А в серці кохання заграва.
А в серці осіння печаль
І розпачу чорна туга,
Зі мною лиш друг рояль
Усі мої жалощі слуха.
За вікнами дощ шелестить,
Клубочуть по небу хмари,
Вслухаюсь в кроки твої
Та ні, лише Бах і кава.

* * *

То не моя печаль і радість не моя
В тім, як ти живеш тепер без мене,
Невпинно обертається земля
Безхмарний небосхил і дол зелений.
Печаль не в тім,що залишилася одна
І що самотні зустрічаю ранки,
І навіть не у тім,Що вже друга
Тобі дарує поцілунки на світанку.
Не в тім печаль,що розлюбив мене,
Що не мої тепер голубиш коси
І що ридають в полі рясно роси,
То все не вічне і воно мине.
Печаль у тім, що зранена душа
Не відчуває ні страждання, ні любові,
Що не щемить, не крає серце болем
Як згадую, що вже тобі чужа.

* * *

Я до тебе на крилах летіла
Через сто доріг до тебе я йшла,
Я кохання зустріти хотіла,
А прийшла, лиш відлуння знайшла.
Лиш пожовклу траву замість квітів,
Лише хмари та сірий туман
І холодні та голі віти
Не кохання, а тільки обман.
Крижані твої поцілунки,
Мов кайдани, обійми твої,
Не любов, а лише відлуння,
Нездійснні мріїї мої.

* * *

Ти мій коханий не сумуй за мною
Коли злечу у всесвіт
І душу із зірками породню.
Я проросту зеленою травою
Дощами спраглу землю напою.
Ти не сумуй, бо поряд я з тобою,
Бузком пахучим і черемхою в вікні
Це я, додам тобі і сили і любові
Ти не сумуй коханий, не журися по мені.

* * *

Ще наче осені не зблідли кольори,
Сумну мелодію заводить дощ осінній,
Ще не прийшли зимові холоди,
Чому ж це серцю мойому так зимно.
Вино, з рожевим відблиском зорі,
Я п’ю, та чомусь зовсім не п»янію
Чи може бути гірше щось в житті,
Чим те, що я без тебе, жити не умію.
Шукаю істину в солодкому вині
На дні, немов бездонного бокалу.
Як би ж хоч хтось сказав колись мені,
Що стане нам землі на двох замало.
А дощ слова прощальні під вікном
Золотокосій осені шепоче
І проливається вино мов кров,
А серце забувать тебе не хоче.

* * *
Чорнобривці золотом буяють
І до сонця простягають пелюстки,
На краю села музики грають,
Хату білять вправні невістки.
Під повіткою старенька мати
Кукурудзу рушить в пелені,
Теплих днів зосталось небагато
Вже курличуть в небі журавлі.
Дозрівають груші на причілку,
Усміхаться жоржини під вікном,
Со зими готуються дбайливі бджілки,
Невістки давно прибрались в хаті
Виглядають з поля трударів,
Теплих днів вже зовсім небагато,
Відлітають в вирій журавлі.

Любит — не — любит

Белый цвет с ромашки опадает
На любовь девчоночка гадает
Губы шепчут:»любит, нет, не любит,
Оттолкнет, а может, приголубит».
День за днем и год за годом пролетают
И опять я по ромашке на любовь гадаю
Я как в детстве спрашиваю, лепестки срывая
«Ты скажи, ответь ромашка полевая
Любит ли меня, иль может быть погубить,
Оттолкнет, а может, приголубит».
Вечности вопрос, а истина простая
На любовь гадают девушки
Того не зная
Не цветок, а только сердце угадает,
Но опять ромашка белым цветом опадает.

Былое

Как хочется пройти осенним садом
Где мы гуляли в юности с тобой
И любовались желтым листопадом
И целовались под бледною луной.
Другие там деревья подрастают
И незнакомые цветут цветы,
А современные влюбленные гуляют,
По тем аллеям, где бродили мы.
Бродили и мечтали, что навеки,
Соединила нас судьба,
И будем мы,
Самой счастливой парой на планете,
Но не сбылось — на то они мечты.
Дороги наши в стороны расходятся
И зарастают разною травой,
А шар земной все крутится и вертится
И не дает нам встретиться с тобой.

Птица счастья

Мне птица счастья в двери постучала
Спросила: «Я нужна тебе?»
А я молчала.
Ей двери распахнуть не захотела,
Взмахнула крыльями она и улетела.
Весну сменяло лето, осень наступала,
А птица счастья все не прилетала.
Я вдаль смотрела, в тишину кричала,
Вернись, просила, все начну сначала.
Начни сначала,эхо отвечало,
И только птица счастья все молчала.
А без нее мне холодно на свете
Пустой мой дом
В нем не смеются дети
И запах дыма в доме не витает,
Никто меня нигде не ожидает.
Так год за годом
Дни сменяют ночи,
А птица счастья
Прилетать не хочет.

Горькая любовь

Горькие слезы упали на грешную землю.
Ливнями, грозами, ветром, дождями осенними.
Слезы разлуки, прощанья и одиночества,
Слезы любви, о которой помнить не хочется.
Дождь выбивает по крыше чечетку
Каплями звонкими,
Травы густые росами плачут горькими
Горечь любви…
На губах вкус горькой полыни,
Горечь судьбы…
На сердце горчит и поныне.
Мертвое сердце
Оно болеть не умеет,
Мертвое сердце
Уже ни о чем не жалеет.
Все перепуталось в жизни моей,
Сладкое с горьким,
Грома раскаты
С весенней капелью звонкой,
Все перепуталось…
В том, лишь себя виню я,
Мертвое сердце…
Так чем же тебя люблю я.

Ностальгия

Ностальгия по твоим рукам,
По походке, по улыбке, взгляду,
Позови, и годы я отдам,
Чтоб побыть с тобой минутку рядом.
Ностальгия по твоей любви,
По тем дням, мгновеньям и секундам
Ты, мне счастье, быть любимой, подарил
Были праздником с тобой, простые будни.
Ностальгия…
Боль сжимает грудь,
В прошлом все,
Но все ж, какое счастье!
Счастье в том, что есть, о чем взгрустнуть,
Плакать и смеяться в одночасье.

Безответная любовь

Между мною и тобой — расстоянья,
На губах соленый вкус — миг прощанья.
Между этим расстояньем наши судьбы,
А прощальный поцелуй сушит губы.
Как гремучая змея жалит совесть
А у нас глаза в глаза — души порознь,
А у нас рука в руке — нет согласья,
А у нас была любовь — нет счастья.
И в последнем поцелуе сохнут губы
Безответная любовь
Губит, губит…

Снегопад

Только в сказке бывает такое чудо,
На листья зеленые выпал снег,
Сколько в жизни бывало падений
Еще больше было побед.
Поле жизни пройти ведь совсем не просто
Очень много невзгод повстречается на пути,
Только в жизни таких не бывает препятствий
Чтобы их человек не смог обойти.
И идем мы по жизни разные,
Кто болотами и по пыли,
Кто чащобами непролазными
До конца по жизни готов идти
И почти не верим в приметы,
Что к несчастью — снег на листву
Выпадает в средине лета,
Он растает, и мы, еще встретим,
Ту, единственную в жизни, весну!

Подготовлено Belregnews.ru