Головна вулиця — Радянська, прилеглі — Леніна, Карла Маркса

Киянин 30-річний Дмитро Іващенко їздив до Луганська у відрядження. Пробув там вихідні.

— Найперше, що побачив уранці з вікна потяга, — заводи. За півгодини до прибуття хотів відчинити вікно. Озвався чоловік із нижньої полиці, луганець: «Откройте лучше минут через 10, а не то вагон быстро пылью наполнится. Мы как раз особо грязные заводы проезжаем». Промисловість Луганщини вражає масштабністю — споруди великі й громіздкі. Київські фабрики порівняно з ними компактні, навіть затишні, — розповідає.

Увечері гуляв центром міста. Головна вулиця — Радянська, прилеглі — Леніна, Карла Маркса.

— Таке враження, ніби розвиток Луганська зупинився років 40 тому. Знайомий, місцевий журналіст, пояснив, що радянський дух тут підтримують штучно. Це зручно, бо старше покоління живе минулим. На тих зразках виховують і молодь. Вважають, так людьми легше маніпулювати.

Готель на центральній вулиці, в якому оселився, виявився затишний, недорогий.

— Проте тричі на день у їдальні давали лише гречку з відбивною. Дуже хотів макаронів чи пюре, але казали — сьогодні немає. Коли попросив супу, почув: «Вам целую порцию или половину?». Спитав хліба, відповіли: «Тоже половину?» . Взяв булочку.

Дмитро Іващенко соромився говорити українською.

— Морду там за це навряд чи набили б. Але дивилися здивовано. Такі криві погляди дратували.

Увечері гуляв центром і побачив кав’ярню у французькому стилі.

— Зрадів, що заклад оформлений не в совковому дусі. Просидів там до кінця вечора.

Катерина ГОНЧАРОВА

По материалам Gazeta.ua